Колюшка

Колючок легко впізнати за гострими шипами перед спинним плавцем, двома голками на череві замість черевних плавців, кістковим щитком на череві та відсутністю справжньої луски — замість неї боки вкриті кістковими пластинками. В Україні трапляються переважно два види: колючка триголкова (три шипи на спині, боки й черево сріблясті, спина зеленувато-бура, під час нересту грудка яскраво-червона) та колючка південна — дрібніша, з більшою кількістю дрібних шипів на спині й ширшим черевним щитком.

Тримається узбережжя Чорного та Азовського морів, лиманів і низин річок басейнів Дунаю, Дніпра, Дністра, Південного Бугу та Прип'яті. Любить тиху воду — невеликі річки, канави, озера з мулисто-піщаним дном і густою травою на берегах, витримує і прісну, і солонувату воду.

Колючки надзвичайно плодючі й ненажерливі: розмножуючись у величезній кількості, вони можуть з'їсти майже всю ікру інших риб і практично витіснити цінніші види з водойми. При цьому самі колючки хижакам майже не по зубах — гострі шипи настовбурчуються і вганяються в пащу голодної щуки чи окуня, тож навіть найзапекліші хижаки їх не жалують.

Як і бабець, колюшка будує справжнє гніздо — рідкість серед риб. Самець вириває ямку чи обплітає травинками якусь водяну рослину, скріплюючи будівлю власним слизом, і запрошує туди по черзі кількох самок відкласти ікру. Після цього він ще 10–14 днів вартує гніздо, відганяє ворогів і навіть ворушить грудними плавцями, щоб освіжити воду навколо ікри, — доки мальки не підростуть настільки, щоб самостійно рятуватися від небезпеки.

Починається у квітні-травні і в деяких видів триває аж до кінця липня. Самка відкладає в гніздо за раз до сотні ікринок, і весь процес часто повторюється кілька разів поспіль, поки гніздо не заповниться повністю.