Минь

Єдиний прісноводний родич тріски в українських водах. Голова широка й приплюснута, майже жаб'яча, на підборідді — короткий вусик. Тіло вкрите дрібною лускою, схованою в товстому шарі слизу, тому міня дуже важко втримати в руках. Забарвлення мінливе — від оливково-зеленого до майже чорного, зі строкатими темними плямами по спині й боках.

Мінь — холодолюбна риба: почувається добре у воді до 12°C, а вище 20°C гине. Йому потрібні чисті, багаті на кисень річки й озера з холодним дном, тому в теплих, замулених і забруднених ділянках південних річок він давно зникає. Це, разом із чутливістю до забруднення, і зробило миня вразливим видом, занесеним до Червоної книги України.

Мінь — нічний хижак: удень ховається під камінням, корчами чи в прибережних заглибленнях, а на промисел виходить лише в темряві. Влітку, коли вода прогрівається понад 15°C, впадає у своєрідне заціпеніння — тижнями ховається в укритті й майже не живиться, аж доки восени вода знову не охолоне.

На відміну від більшості хижаків, мінь покладається не на зір, а на слух, дотик і нюх — саме тому найкраще ловиться в темні безмісячні ночі й помітно активізується біля джерела світла чи звуку.

Молодь живиться черв'яками, личинками комах і дрібними рачками. Дорослі особини — переважно рибоїдні хижаки, найактивніші восени та взимку, коли інша риба стає млявою і легкою здобиччю; влітку живляться мало й нерегулярно.

На відміну від майже всіх інших риб, мінь нереститься взимку, під кригою, при температурі, близькій до нуля. Ікра дрібна й дуже численна, але через холод і хижаків до дорослого віку доживають лише одиниці мальків.

Мінь занесений до Червоної книги України з категорією «вразливий». За можливості такого міня варто відпускати назад у водойму.